СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ПЕРШОКЛАСНИКІВ:

Школа радить дотримуватися таких правил.

Встановити і дотримуватися чіткого режиму. Визначити обов'язки кожного члена сім'ї. Спільно з дітьми шанувати життя родини.
Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини. Цікавитись її успіхами і проблемами, труднощами та інтересами.
Знати коло товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування.
Виховувати у дітей відповідальне ставлення до свого здоров'я, прищеплювати розуміння свого обов'язку допомагати батькам в майбутньому
Обговорювати (без повчань, залякувань, докучливості) проблеми життя наркоманів, алкоголіків, токсикоманів).
Обмежити доступ дітей до інформації, що популяризує шкідливі звички (окремі кінофільми, відеофільми, публікації).
Навчити дітей протистояти агітації прихильників нездорового способу життя, розвивати вміння відстоювати свою позицію.
Підтримувати постійний зв'язок зі школою. Допомагати їй у пропаганді здорового способу життя.
Знайти і вміти пояснити основні ознаки вживання дітьми наркотиків, алкоголю, токсичних речовий (зміна фізичного стану, поведінки, активності).
Бути готовим до консультації з педагогами, психологами, медиками, до відвертої розмови з дитиною, до прийняття певних рішень. Відгукуватися на інформацію про відхилення у поведінці дитини.

Дитина в ситуації шкільного насилля. Запобігання булінгу в шкільному середовищі. Кібербулінг.
"Жорсткість і боязкість- одного поля ягоди". І Шевелев (російський письменник)
Байдужість- це найвища жорстокість" . М.Уілсон (американський письменник)
"Якщо ти байдужий до страждать інших, ти не заслуговуєш називатися людиною."Сааді (персидський поет)
"Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом". Ліна Костенко
Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена.
БУЛІНГ - (англ. bullying, від анг. «bully» — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник, «to bully» — задиратися, знущатися, змушувати погрозами, bully — залякувати, цькувати) — прояв агресії з подальшим залякуванням особистості і появою можливості її повного підпорядкування собі і своїм інтересам. Це повторювані, свідомі, навмисні та обдумані дії з наміром нашкодити, викликати страх шляхом погрози подальшою агресією.
КІБЕР-БУЛІНГ - це новітня форма агресії, що передбачає жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж тощо.
Суть булінгу вбачають все-таки не в самій агресії або злості кривдника, а в презирстві, зневазі — сильному почутті відрази до покірливого, того, хто ніби не заслуговує на повагу. Це дозволяє кривдникам шкодити без почуття провини, співчуття чи емпатії. Кривдник надає собі привілеї домінантності, контролю, права виключення та ізоляції жертв. Також значну роль у процесі булінгу відіграють спостерігачі, яких за дослідженнями 88% від усіх дітей: частина з них долучається до кривдника, інша, аудиторія, підбурює його до подальшого знущання, і лише від 10 до 20% намагаються якось допомогти, коли над кимось знущаються. Потерпілий не здатен ефективно захищати себе, тому певною мірою беззахисний перед кривдником або їх групою. Кривдник не припиняє свої дії після того, коли йому так скажуть батьки чи вчителі, він наступного разу просто «не попадеться на гарячому».
Види булінгу можна об’єднати в групи: вербального, фізичного та емоційного (соціального) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.
Фізичне насильство найбільш помітне, однак складає менше третини випадків булінгу (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, ляпаси, пошкодження та знищення одягу та особистих речей жертви, а також погляди, жести, образливі рухи тіла та міміки обличчя).
Найскладніше зовні помітити емоційне (соціальне) знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування, ізоляції, уникання, виключення.
Кривдник витрачає багато енергії для підтримки своєї позиції, статусу, влади, контролю і ніяк не для побудови дружніх стосунків Інтернет та сучасні технології — вільний простір для кібер-булінгу. Діти створюють веб-сторінки та сайти, де можуть вільно спілкуватися, коментувати, ображаючи інших, поширювати плітки, фотографії особистого характеру та іншу інформацію; також кривдники відсилають електронні листи та повідомлення своїм жертвам, у яких їх всіляко принижують. У такому просторі не існує жодних захисних для жертви бар’єрів — ані часових, ані просторових, тому швидко, лише натисканням кнопки, образлива інформація поширюється серед тисяч людей. Дослідники встановили, що кожна сімнадцята дитина у віці 10–17 років зазнає знущань через Інтернет, причому близько однієї третини з цього числа вважають такі інциденти надзвичайно образливими та принизливими.
Учні-жертви різних видів булінгу в школі частіше показують моделі поведінки, що відмінні від тих, якими користуються інші діти. Серед них — побоювання нападів, прогул занять, уникання небезпечних місць (сходи, їдальня, подвір’я, вхід дошколи, коридори, санвузли), відмова від участі в додаткових гуртках, секціях тощо, навіть носіння зброї (4% жертв та 1% інших дітей), участь у бійках (15% упорівнянні з 4%). Важливо визнати серйозні довгострокові наслідки для тих, хто знущається. Кривдники у школі зазвичай стають агресивними дорослими, для яких є більшою вірогідністю бути багаторазово засудженими за злочинні дії . Щодо спостерігачів, то булінг може викликати у них почуття тривоги чи страху. Спостерігання булінгу призводить до порушення почуття ввічливості та коректності, вони змінюються на нетолерантність, фальшиві відчуття уповноваження та свободи завдавати шкоди іншим, пригнічуються співчуття, емпатії, сором. Таким чином порушується здібність дітей спілкуватися, вести переговори та йти на компроміс — необхідні засади для вирішення проблем, владнання конфліктів та примирення.
Отже, наслідки булінгу, окрім короткострокового впливу, мають також серйозну довгострокову дію, що може проявлятися як у жертв, так і в кривдників протягом навіть дорослого життя.

Негативного впливу зазнають і спостерігачі, а також загалом навчальна атмосфера в класі та школі. Невід’ємним наслідком поширення булінгу серед дитячого середовища є перехід до агресивних дій, які носять злочинний характер, що викликає небажані негативні тенденції у функціонуванні молодіжного середовища та суспільства загалом.

Причини булінгу
Явища цькування і кібер-булінгу мають системну природу. А це значить, що причина явища не в індивідуальних особливостях учасників, а виникає як сума інколи непомітних внесків багатьох людей.
Булінг у шкільному середовищі розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху.
Булінг може виникати як компенсація за невдачі:

у навчанні,
суспільному житті,
від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих,
при недостатній увазі з боку дорослих;
як крайній засіб, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб;
у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні.
Окрім того, причинами булінгу може бути:
помилкове уявлення про те, що агресивна поведінка допустима;
бажання завоювати авторитет в очах друзів та однолітків;
бажання привернути увагу впливових дорослих;
нудьга, здирство;
часто діти вважають знущання способом стати популярними, керувати та мати вплив на інших, привернути увагу, змусити інших їх боятися;
булінг у шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свого мікросоціуму.

Жертвою в ситуації булінгу може стати учень, який відрізняється від інших за будь-яким критерієм на думку членів колективу. Діти навіть не усвідомлюють почуттів жертви та обсяг шкоди від їхньої поведінки. Однак наголошується, що булінговій поведінці діти навчаються, тобто, якби не бачили б вони моделей жорстокої поведінки серед дорослих, по телебаченню тощо, то таких загрозливих масштабів булінгу можна було б уникнути. Жертви булінгу зазнають чимало страждань, окрім збентеження та образи на кривдників чи спостерігачів. Часто вони відчувають психологічне та фізичне виснаження чи приниження, пропускають заняття, неможуть концентруватися на шкільних заняттях.
НАСЛІДКИ БУЛІНГУ
для жертви:

педагогічні (шкільна дезадаптація, академічна неуспішність);
психологічні (психологічні розлади, закріплення в свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки,самоповаги, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація);
медичні (травматизація).
для його ініціаторів – булерів:
звичка використовувати силу для досягнення своїх цілей;
підвищений ризик антисоціальної та делінквентної поведінки в дорослому віці (вандалізм, крадіжки в магазинах, вживання алкоголю та наркотичних речовин тощо);
в 4 рази більші шанси ніж у інших дітей, бути засудженим за злочин скоєний до 24 років.

для спостерігачів та колективу в цілому:

Підлітки не засвоюють поняття моралі як суспільного явища;
не відбувається усвідомлення відповідальності один перед одним, перед колективом в процесі діяльності, організованої взаємодії між школярами.

Як батькам упоратися з булінгом
Глузування та знущання над дітьми однолітків уже стали частиною шкільного життя. І з роками масштаби цього явища тільки збільшуються. На Заході його прийнято називати булінгом.
Багато батьків уважають, що булінг не така серйозна проблема, як уживання школярами заборонених речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків), проте його наслідки можуть бути дуже важкими та тривалими. Багато дітей спеціально уникають відвідування школи, тому що бояться цькування. Булінг негативно впливає не тільки на тих, хто терпить образи та знущання, а й на тих, хто їх завдає.
Діти, яких кривдять у школі, частіше схильні:

Погано вчитися.
Мати занижену самооцінку.
Переживати депресивний стан.
Проявляти агресивність, щоб захистити себе й помститися своїм кривдникам.

Діти, які ображають інших, частіше схильні:

Погано вчитись.
Палити та вживати алкоголь.
Скоювати злочини в майбутньому.

Батьки можуть зіграти важливу роль у запобіганні проявів булінгу. Ось кілька порад про це:

Навчайте дітей вирішувати проблеми конструктивно, без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.
Хваліть їх, коли вони добре поводяться, це допоможе їм підняти самооцінку. Дітям потрібна впевненість у собі, щоб вони могли відстояти свою точку зору.
Спитайте в дітей, як пройшов їх день у школі, уважно вислухайте, що вони розповідають про шкільне середовище, своїх однокласників і проблеми.
Серйозно поставтеся до булінгу. Більшість дітей соромляться розповідати, що їх ображають. Можливо, у вас буде тільки один шанс на те, щоб допомогти дитині.
Якщо ви бачите, що когось ображають, обов'язково заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.
Закликайте дитину допомагати тим, хто цього потребує.
Нікого не ображайте самі. Якщо дітей ображають удома, вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить, що ви ображаєте когось іншого, глузуєте над ним або брешете про когось, вона буде чинити так само.
Підтримуйте шкільні програми боротьби з булінгом. Якщо у школі такої програми немає, організуйте її самі разом з іншими батьками, учителями та волонтерами.

Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу
Більшість дітей соромляться зізнатись у тому, що над ними знущаються. Вони можуть нікому про це не розповідати. Якщо ваша дитина все-таки прийшла до вас по допомогу, поставтесь до цього серйозно. Якщо дитина вперше попросила про допомогу, але до неї не поставилися серйозно, вдруге вона вже до вас не звернеться.
Якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу, зверніть увагу на такі ознаки, які свідчать про те, що вона стала жертвою булінгу:

Дитина стає замкнутою.
Утрачає друзів.
Гірше вчиться.
Утрачає інтерес до занять, які раніше любила.
Її одяг порваний або забруднений.
Вона приходить додому із синцями.
Просить більше кишенькових грошей.

Якщо ви думаєте, що вашу дитину ображають або ж дитина сама вам про це сказала, ви можете їй допомогти. Батьки найкраще впливають на впевненість дитини в собі й можуть навчити її найкращих способів вирішення проблем. Ось як ви можете допомогти своїй дитині:

Порозмовляйте з учителем дитини, не варто відразу конфліктувати з батьками кривдника. Якщо вчитель нічого не зробить, зверніться до директора.
Навчіть дитину неагресивних способів протистояти булінгу – нехай вона уникає кривдника або ухиляється від нього, переключиться на спілкування із друзями або порозмовляє з кимось, хто міг би їй допомогти.
Допоможіть дитині діяти впевнено. Привчіть її ходити з розправленими плечима, дивитись іншим в очі, розмовляти чітко й голосно.
Не закликайте дітей вирішувати проблеми за допомогою кулаків. Дитина може постраждати під час бійки, потрапити в неприємності й поглибити конфлікт зі своїми кривдниками.
Залучіть дитину до позашкільних занять. Тоді в неї буде більш широке коло спілкування й більше друзів.

Деяких дітей постійно ображають, а інших узагалі не чіпають. Чому деякі діти притягують кривдників? Діти, яких кривдять дуже часто:

Відрізняються від інших (зростом, національністю, іншими параметрами).
Здаються фізично або емоційно слабкими.
Не впевнені в собі.
Шукають схвалення.
Не скаржаться на кривдників.
Якщо кривдником є ваша дитина
Кожному з батьків складно повірити в те, що їхня дитина ображає інших, але іноді це трапляється. Але якщо вона знущається над іншими зараз, це ще не означає, що вона буде так робити в майбутньому. Батьки можуть допомогти дитині змінитись і почати добре спілкуватися зі своїми однокласниками.
Ваша дитина може бути кривдником, якщо вона:
Не співчуває іншим.
Цінує агресивність.
Любить командувати.
Проявляє нахабство переможця, який не любить програвати.
Часто свариться із братами й сестрами.
Імпульсивна.

Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині:

Поставтеся до цього серйозно. Не сприймайте булінг як щось тимчасове.
Якщо вас не хвилює, як це позначиться на вашій дитині, пригадайте про те, що страждає хтось інший.
Порозмовляйте з дитиною, дізнайтеся, чому вона ображає інших. Дуже часто діти так поводяться, коли відчувають смуток, злість, самотність або невпевненість. Іноді причиною такої поведінки стають якісь зміни вдома, у сім'ї.
Навчіть дитину співчувати іншим, поясніть їй, як почувається той, кого ображають.
Спитайте в учителя або шкільного психолога, чи є у вашої дитини якісь проблеми у школі. Може, вона відстає з якогось предмету або їй складно завести друзів. Спитайте в них, як ви можете допомогти дитині вирішити цю проблему.
Спитайте себе, чи не ображають вашу дитину вдома. Дуже часто діти, які знущаються над іншими, самі стали жертвою знущання батьків або членів сім'ї.

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ П'ЯТИКЛАСНИКІВ

У ваших дітей переломний період, тому будьте особливо спостережливі, уважні та терплячі.
У 5-у класі розширився обсяг матеріалу з основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час підготовки до уроків.
Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчити дітей міцно завчати окремі правила з математики, української мови, природознавства.
Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Нехай удома вони виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.
Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до повсякденного читання художньої літератури, просіть їх переказати прочитане.
Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
Дбайте про те, щоб дитина була охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя - прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем.
Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та додаткову літературу.
Пам'ятайте, клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина. Це залежить від кожного й від вас теж.
Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.
Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.
Умійте ставити себе на місце дитини.
Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми, краще порівнюйте її з самою собою ( якою вона була, якою вона є та якою може стати в майбутньому).
Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - її перший ворог.

Особливості роботи з дітьми, схильними до девіантної поведінки.
Улятовська Н.Л., практичний психолог Горенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Києво-Святошинської РДА

Підлітків, поведінка яких відхиляється від прийнятих у суспільстві правил, норм поведінки, називають важкими або важковиховуваними.

Важковиховуваність підлітка, недотримання ним норм і правил, встановлених у суспільстві, в науці розглядають через явище, яке називається девіація. Девіація включає в себе девіантну, делінквентну і кримінальну поведінку.

Девіантна поведінка – один з видів поведінки, яка відхиляється від норми, пов’язаний з порушенням відповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин ( сімейних, шкільних ) і малих статево-вікових соціальних груп. Цей тип поведінки можна назвати антидисциплінарним.

Типовими проявами девіантної поведінки є ситуаційно обумовлені дитячі та підліткові поведінкові реакції, такі як: демонстрація, агресія, виклик, свавільне і систематичне відхилення від навчання та праці; систематичні уходи з дому і бродяжництво, п’янство і алкоголізм дітей та підлітків; рання наркотизація і пов’язані з нею асоціальні дії; анти суспільні дії сексуального характеру, спроби суїциду.

Сьогодні піде мова саме про систематичні уходи з дому і бродяжництво.

Психіатри, що досліджували проблеми втеч ( як у дітей, так і в підлітків), виділяють кілька основних механізмів бродяжництва неповнолітніх. Найголовніший з них – так звана сенсорна жага , тобто потреба у різноманітті нових і яскравих враженнях. Таким дітям хочеться побільше отримати нову інформацію, якщо вона не достатньо надається, вони тікають з дому, бродяжничають і, лише подорослішавши, заспокоюються і іноді використовують набутий досвід у мандрівках для створення яскравих і зовні правдоподібних історій.

Романтична пристрасть до пригод теж приводить багатьох дітей до бродяжництва. Ці діти інфантильні, нестримні фантазери, любителі пригод. Вони й самі захоплюються грою, гублячи почуття міри та реальності, відповідальності перед ближніми, і здатні заманити інших, більш слабких і навіюваних дітей. В школі і вдома їм нудно, але визначити свої інтереси вони не можуть. Деякі з цих дітей, безцільно тиняючись по вулицях, досить швидко опиняються в одній компанії з п’яницями, злочинцями і самі починають красти, курити, пити, хуліганити. Діти з неблагонадійних сімей втікають з дому неодноразово. Ці види бродяжництва є результатом педагогічної запущеності. Важливо вчасно зрозуміти таких дітей і підлітків, приділити їм свій час, відчути від безглуздої пристрасті, створити афективно-насичену соціально-позитивну домінанту (хобі). Якщо ж пристрасть до бродяжництва – відображення глибокого порушення потягу внаслідок органічного захворювання головного мозку, шизофренії, епілепсії, психопатії та ін., то ніколи не уникнути втручання психіатра та спеціального лікування.

Існують також підлітки в яких бродяжництво увійшло випадково у звичку при відсутності хворобливої схильності. До них відносяться діти, які рано познайомилися з вуличним життям. Щоб з’ясувати причини таких випадків, необхідна тісна співпраця соціального педагога, психолога, класного керівника, служби в справах дітей та ін.

Часто зустрічаються діти, у яких ведучим механізмом бродяжництва є реакції протесту проти несправедливого, на думку підлітка, ставлення до нього зі сторони старших чи однолітків. В результаті дитина тікає з дому, зі школи. Такі реакції протесту можуть, закріпившись, часто повторюватись уже відповіддю на незначно зауваження, докори, вимоги. Вони стають похмурими, недоброзичливими, примхливими. В деяких підлітків розвивається надмірна підозрілість, загострене сприйняття будь-якої справедливості...Тобто, під впливом довготривалих психотравмуючих ситуацій і загостреного переживання реальних неприємностей ( частіше вигаданих), несправедливостей поступово змінюється характер, порушується спілкування, деформується особистість.

Таким дітям не завжди вдається допомогти, цьому сприяють ряд причин: невчасне лікування, неможливість корекції всіх психотравмуючих умов у сім’ї та в школі, продовження алкоголізму батьків та ін. Тоді “важка” поведінка дітей ще більш посилюється, з’являється агресивність і конфліктність. Втечі перестають бути більш чи менш ізольованим симптомом і відходять на задній план, виявляючись все менш і менш зрозумілими психічно, мотивованими і більше не пов’язуються з неблагоприємними ситуаціями. Поступово наступає глобальна зміна особистості людини, в багатьох випадках вже (незворотна) безповоротна.

В практиці нашої країни зустрічаються втікачі, у яких ведучим механізмом є реакція емансипації, яка характерна для підліткового віку. Коротко цей феномен можна охарактеризувати як сильне прагнення до автономності, віддалення від сім’ї дорослих звільниться від опіки. Цю волю чи ілюзію волі дає вулиця. Приводом для першої втечі нерідко стає сварка, вірніше зіткнення з батьками чи педагогами. Але не страх перед ними, а жага звільнення від надзору, надоїдливого режиму, занудливого способу життя підштовхує до втеч.

Емансипаційні втечі часто здійснюються з одним-двома друзями або вони з’являються вже в процесі втечі. Дослідження показують, що підлітки бажають проводити вільний час, в першу чергу, з однолітками, друзями, подружками, а останні в цьому списку педагоги і батьки. Але в проблемних ситуаціях неповнолітні звертаються до батьків та друзів, залежно від ситуації. Це нормальна тенденція поведінки.

Демонстративні втечі можна сплутати з реакцією протесту, оскільки вони є наслідком реакції опозиції. Їх відрізняє суттєва ознака: при демонстративних втечах діти втікають недалеко або в ті місця, де сподіваються бути побаченими, спійманими і поверненими. Під час втечі поводяться так, щоб звернути увагу навколишніх на себе. Основна причина таких втеч – прагнення привернути до себе особливе положення, відношення близьких чи привернути їхню увагу, втрачену чи послаблену з-за певних причин. Іноді підліток вимагає не тільки уваги, а якихось переваг, виконання певних бажань, благ, особливо тих, що дозволять йому піднестись в очах однолітків.

Ще для підліткового віку характерна реакція групування пов’язана з яскраво вираженими прагненням до групування з однолітками. Групи можуть мати жорстку структуру або бути аморфними. Перше характерно для груп кримінальної спрямованості і для одностатевих чоловічих груп; друге більш характерно некримінальних груп і для різностатевих груп. Як мінімум, є дві причини, що спричиняють проблеми виходу з групи. Перша – при жорсткій структурі групі вихід повинен бути санкціонованим, дозволеним лідером. Несанкціонований вихід карається, і нерідко досить жорстоко. Друга причина більш важлива і розповсюджена – має глибокий внутрішньоособистий характер. Дослідження показують, що у більшості “важких” дітей і підлітків блокована одна з фундаментальних потреб людини – потреба в повазі, прийнятті і любові. Вона входить в “п’ятірку” базових потреб, поряд з фізіологічними (харчі, напої, сон та ін.) проблеми та потребою у безпеці. Школа чи сім’я, в якій блокується можливість задоволення потреб у дитини в прийнятті та повазі, “виштовхує” її на вулицю, там він шукає і в результаті іноді довгих пошуків знаходять ту групу, в якій ця потреба може бути задоволена. Саме психологічним конфліктом перебування дитини, підлітка в такій групі пояснюється те, чому зазнають краху багато чисельні спроби батьків, школи, міліції силою вирвати дитину з цієї групи. Вихід є. Але пов’язаний він не з силовими діями, а з психологічним та педагогічними зусиллями по формуванню й включення підлітка в таку неформальну групу просоціального спрямування , в якій би вищеназвана потреба була б реалізована.

Ще хочеться розглянути один вид втеч – імпульсивні. Вони виникають у відповідь на стресову, загрожуючи ситуацію. Якщо підліток боїться покарання за якийсь проступок, він намагається уникнути його. В таких випадках втечі в основному здійснюються однією дитиною, він залишається в межах міста, ночує на горищі і в підвалах. Надалі цей поведінковий стереотип може закріплюватись і повторюватися при наступних проблемних ситуаціях. Умови виховання є надмірно строгими, по типу домінуючої гіперпротекції.

Феномен під назвою дромоманія (від грецьких слів: манія – пристрасний потяг, дромос – шлях, дорога) пов’язаний з міцним, навіть хворобливим, потягом до мандрівок. Ці втечі починаються з раптових і безпричинних змін настрою ( “нудьга”, “туга”). Виникає немотивований потяг до змін обстановки, в дальні місця. Діти втікають без супутників, або заводять їх випадково. Під час втечі раптом з’являється бажання повернутися додому – повертаються вимучені, слухняні, занадто велика настирливість при розпитуванні може підштовхнути на нову втечу.

В таких неповнолітніх під час втеч часто різко знижується апетит, сплять менше звичайного, весь час знаходяться в якомусь незвичайному, згвинченому стані.

Підведемо підсумки: можна визначити мотив втечі підлітка з дому чи школи і розпочати відповідно до причин уходу роботу з учнем, але акцентувати увагу необхідно на задоволення базових потреб дитини.

У роботі з дітьми, схильними до девіантної поведінки варто використовувати такі принципи:

зацікавлення можливістю само реалізуватися в певному виді діяльності;
створення «групи підтримки» дитині;
розвиток позитивних якостей учня та позитивного соціального досвіду;
органічне поєднання поваги до вихованця з існуючою системою вимог;
тісна взаємодія всіх дорослих, що займаються вихованням підлітка;
індивідуальний підхід до учня;
гуманне, об’єктивне ставлення до дитини у процесі її перевиховання;
встановлення емоційного зв’язку зі значущим дорослим;
12 основних кроків профілактично-корекційного впливу на учнів з відхиленнями у поведінці:

Включення підлітка в творчу роботу: гурток, спортивна секція, предметний факультатив, туристичний клуб.
Задоволення потреб в нових емоційних враженнях.
Зміцнення зв'язку з класним колективом.
Постійна мотивація навчання і надання допомоги у визначенні та подоланні труднощів у навчанні: додаткові заняття по предметам відстаючим учням…
Методична допомога сім'ї в організації виховного процесу.
Організація успіху в навчанні, праці, підкріплення старань похвалою.
Розширення кола завдань при участі дитини у спільному житті класу.
Прояв уваги та довіри до підлітка: формування близьких взаємин…
Шанобливе відношення до учня, сприйняття як дорослого, незалежного, допомога в індивідуалізації
Проведення індивідуального аналізу конфліктних ситуацій, бесід з психологом, класним керівником, педагогами…
Відокремлення “негативного” підлітка від “негативного” оточення.
Ознайомлення дитини з правами, обов'язками та відповідальністю: закони України, Конституція…
Що може зробити вчитель з метою попередженню відхилень у поведінці підлітків.

Виявлення у підлітків якостей, здібностей, умінь, які можуть отримати позитивну оцінку в колективі, і їх розвиток.
Залучати підлітка до колективної роботи, періодична звітність його перед колективом і оцінка колективом його успіхів.
Надання допомоги підлітку для відновлення його дружніх відносин в школі та поза нею.
Систематичне заохочення за успіхи.
Поступове привчання до правильного відношення до критики.
Доручення підлітку не завжди цікавих справ для нього, але необхідних для колективу.
Естетичне виховання при особливій увазі до естетики одягу та поведінки.
Навчання правильній самооцінці особистості та вчинків, здійснення допомоги при самовихованні.
Поступове залучення підлітка до керівництва колективною роботою.
Систематичне здійснення допомоги підлітку в навчальній та іншій роботі, в спілкуванні з ровесниками.
Залучення підлітка до участі в добрих справах по відношенню до ровесників, молодших, хворих та людей похилого віку.
Направлення на психоневрологічне обстеження, лікування нервових, психічних, соматичних відхилень.
Рекомендована література:

Дубровина И.В.,Акимова М.К. и др.Рабочая книга школьного психолога .-М.: Просвещение, 1991.- 303 с.
Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками. – Киев, 1997.
Канішевська Л.В. Педагогічні основи виховання соціальної зрілості учнів старших класів шкіл-інтернатів для дітей-сиріт. — Київ, 1998
Подмазін. Як допомогти підлітку з «важким» характером. / Шкільний світ № 13-14 (45-46), липень 1999.
Раттер М. Помощь трудным детям. / Общ. Ред. А.С. Спиваковской.– Москва, 1987.
Канішевська Л.В. Основи формування гуманних відносин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів. – Київ, 1997.
Кобзар Б.С., Постовойтов Є.П. Специфіка позаурочної виховної роботи з учнями шкіл-інтернатів для дітей-сиріт. – Київ, 1997.
Автономов П.П., Жогло Л.В. Діти вулиці: проблеми та профілактика / Практична психологія та соціальна робота № 8, 1998.
Личко Е.А. Типы акцентуаций характера и патологий у подростков. – М.: ООО АПРЕЛЬ ПРЕСС, ЭКСМО- Пресс, 1999.
Милютина, Максимова Основы детской патопсихологии *
Суїцидальна поведінка. Психологічний аналіз і профілактика. (Методичні рекомендації для практичних психологів та соціальних педагогів). / Авт.-упор. В.М.Прийменко. — К.: КМПУ імені Б.Д.Грінченка, 2005.